Глава 17
Новий дім – нове життя
Ти добився жінки не тоді,
Коли переспав з нею,
А, коли з нею спиш лише ти…
− Куди ми їдемо?− запитала Ейра, адже я не сказав їй нічого
− Побачиш,− відповів я з посмішкою
− Я вже повинна боятися?
− Так, ти повинна боятися того шоку, що ти отримаєш,− сміючись, відповів я
− Хм…− задумливо протягнула дівчина
Вже близько. Зараз ще трохи прямо, потім направо, прямо, далі наліво, прямо кілометрів 5, повертаю на стоянку у подвір’ї будинку. Вже нашого будинку.
− Ну… Можемо виходити, леді,− сказав по-джентльменському я
Вийшов з машини, відкрив дверцята з її сторони, подав руку. Сьогодні все повинно бути ідеально.
− І.. де ми?
− Сьогодні, Ейро, тобі 22. Ти молода розкішна дівчина. Ти маєш вищу освіту, хорошу роботу. І саме сьогодні я б хотів запросити тебе до… НАШОГО З ТОБОЮ БУДИНКУ
− ЩО?!− викрикнула здивовано вона − Тобто…ти хочеш сказати…
− Так, я хочу сказати, що цей будинок НАШ
− Антоніо… Ти…
− Я кльовий, я знаю, − усміхаючись сказав я,− пройдемо всередину, юна леді
Ми зайшли в будинок. Їй сподобалося абсолютно все. А ще вона була дуже розчулена, коли побачила 2 дитячі кімнати.
− Якщо захочеш, ми зробимо третю,− серйозно сказав їй я
− О, Антоніо…− сказала Ейра вже заплаканим голосом та міцно обійняла мене
Всі наші речі були вже тут. Частину з них я перевіз за ті дні, що були проміжком між купівлею будинку та Днем Народження Ейрени. Іншу частину привіз Джек.
Я увімкнув аудіо-систему і там знову заграла НАША пісня.
− Потанцюємо, мила?
Ейра задоволено посміхнулася та поклала свою ніжну руку в мою. Ми танцювали так ніжно й тендітно, як ніколи раніше. На половині пісні я відпустив її талію. Вона трохи здивувалась, але це було ніщо в порівнянні з тим виразом обличчя, який з’явився в неї, коли я дістав з кишені невеликий футляр.
− Ейро, кохана… Ми з тобою достатньо давно разом. Ти приваблюєш мене у всіх сенсах. Але зараз я хочу сказати саме про моральне кохання. Я закохався в тебе ще тоді, на конкурсі. Я кохав тебе, коли ми листувалися у соц. мережі; я кохав тебе, коли ми робили хатню роботу у тебе вдома; я кохав тебе, коли ми посварилися; я кохав тебе завжди. І з кожним днем це кохання лише міцнішало. Зараз я кохаю тебе так сильно, як ніхто й ніколи не зможе покохати, але я впевнений, що це не все, на що я здатен. Я хочу робити тебе щасливішою з кожною секундою і зараз спробую зробити це. Ейрено, я кохаю тебе і хочу, щоб це кохання було завдовжки в життя. Я просто хочу, щоб ти була завжди поруч. Тому… Ейро, ти згодна пов’язати своє життя зі мною міцними узами шлюбу?
Вона стояла непорушно і дивилася то на мене, то на обручки, які були у футлярі. З її очей почали котитися солоні краплини.
− Ейро?
− Я… Антоніо…− вона видихнула,− звісно, я згодна!− викрикнула вона щасливо
Я міцно обійняв її та занурив обличчя у її волосся (дуже люблю це робити).
− Можливо, ти приміряєш обручку?− запитав я
− Так…− сказала вона, радісно похлипуючи
Я дістав обручку меншого розміру, став на одне коліно (адже все має бути ідеально), взяв її тремтячу руку та одягнув обручку їй на палець.
− Тепер можна я?
− Звісно
Ейрена дістала другу обручку та одягла її на мій палець.
Ми танцювали та раділи. Більшість часу ми обіймалися та з’єднували наші губи химерними рухами.
− Антоніо, дозволь мені піти у ванну,− трохи ніяково сказала вона
− Без проблем, наречена ти моя,− задоволено сказав я
Пройшло 10 хвилин і я вирішив, що зараз саме час піддатися спокусі. Дівчина саме вийшла з ванної кімнати. Вона була у тому самому подарунку з першого пакунку, а саме це був дивовижний пеньюар. Синій у поєднанні з білим. Я ж казав, що їй неймовірно личить синій колір.
Вона підійшла до мене, обійняла та поцілувала зі словами:
− Дякую, Антоніо. Це мій найкращий День Народження.
− Я думаю, ми можемо зробити його ще кращим.
Сьогодні все було ідеально. Ми кохалися у новому будинку, вона була у новій білизні. Ейрена взагалі показала себе по-новому тоді.
Коли ми завершили Ейра вийшла. Її не було хвилин 15. Вона зайшла у кімнату, тримаючи в руках дивну штуковину.
Знаєте, ще ніколи 2 смужки не робили мене таким щасливим.
