Глава 18
Отож, вагітна
Шлюб – єдина війна,
Під час якої
Ви спите з ворогом
(Ларошфуко)
Через 2 місяці ми влаштували весілля. Тоді я зрозумів, що більш дивовижної дівчини, ніж Ейра мені не знайти, бо її просто не існує. Вона зібрала волосся у великий пучок, поверх якого була прикріплена фата. У неї була довга біла сукня, прикрашена мереживом та блискітками. Та ці блискітки не могли і близько зрівнятися з блиском очей моєї дружини.
Після весілля наше кохання не стало нуднішим чи меншим. Все саме навпаки − наше кохання лише росло. Так, як і її животик. З кожним місяцем він ставав все більшим. Ми ходили на УЗД − сказали, що з дитиною все добре. Десь на 3-4 місяці нам сказали, що це хлопчик. Все, як ми і хотіли.
Зараз Ейра вже на 9 місяці, наш син ось-ось народиться. Ми сидимо вдома та дивимося фільм «Винні зірки». Ми передивляємось його уже увосьме. Але я б зробив це і вдвадцяте і усоте − лише б Ейрена була задоволена. Раптом вона встала (з моєю допомогою) і вийшла у ванну кімнату. Через хвилину-дві вона прийшла зі словами:
− Антоніо, у мене жахливо болить живіт і, схоже, відійшли води…
− Не хвилюйся, зараз ми поїдемо у пологовий будинок
Я заніс її речі в машину, допоміг їй сісти і ми помчали в пологовий будинок. Ми доїхали дуже швидко. Лікарі допомогли нам дістатися до палати. Ми просиділи там приблизно півгодини і потім її забрали народжувати.
Ми домовилися, що я не буду присутнім на пологах. Тому я сидів у холі. Я дуже нервував, коли чув крики дружини, що були сповнені невимовного болю. Я тримався з останніх сил, щоб не увірватися в палату та не припасти своїми губами до рук, губ та чола Ейри. Коли я думав, що більше не витримаю, то вийшов лікар та сказав:
− Вітаю з народженням сина! Можете пройти до новоспеченої мами
Я зірвався з місця та швидко пішов до Ейрени. Зайшовши в палату, я все ж припав губами до чола дружини. Зайшла медсестра та сказала:
− Ось, ваш маленький хлопчик
Вона поклала його на груди Ейрени, як це роблять зазвичай. Я опустив очі і був зачарований. Я тихо прошепотів зі сльозами на очах:
− Дякую, Ейро… Дякую, тепер я точно найщасливіший чоловік у цілому світі,− я ніжно поцілував її уста
− Назвемо його Натаном?− запитала вона
− Так,− відповів я, здивувавшись тому, що наші думки співпали, адже я також хотів, щоб його звали Натаном.
Ми поїхали додому. Сина поклали в ліжечко. Він міцно спав, стуливши великі оченята кольору молочного шоколаду. Все того ж молочного шоколаду…Ми з дружиною сиділи на дивані та просто поринали в обійми один одного.
− Ейрено, я не знаю, чи тобі взагалі можна віддячити за таке диво…
− Вважай, що ми квити. Адже, якби не ти, його б взагалі не було.
− Ох, Ейро… Я кохаю тебе, кохаю більше за життя
Несподівано Натан заплакав, я взяв його на руки та почав тихенько заколисувати. Дівчина розчулено спостерігала за цим. На її обличчі світилася щаслива посмішка, від якої і я ставав ще більш щасливим. Незабутній день. 15 травня.
− Знаєш, ти будеш неймовірним татом
− А ти дивовижною мамою
Після цих слів, я поклав сина у ліжечко та Ейрена палко поцілувала мене. У її очах теж палахкотів вогонь.
Після 9 місяців паузи це здавалося ще кращим.